Это просто мои мысли сегодня, или нет...

Пусть прийдет!Я даже  знаю,

Что огнем или мечем...

Он сожжет так же и вас...

Грусть моя, ты всегда со мной...

Пусть отчаянье или усталость,

Мысли падают за спиной

И слипается комом жалость...

Т ы всегда обретаешь меня,

Обрекая на мысли ложные,

То подкрадываеся пьяня

Обещая опять невозможное.

Если хочешь замучать меня...

Но я знаю правду и ложь 

Не приму - эту сладкую муку.

Говоришь, все изменится!Врешь!

Даже Бог  мне не подал руку...

Я его не молю, не прошу,

Я свой грех выношу со смирением

И гордыню опять отпущу

Вместе с празным моим сомнением...

Боль моя ты всегда со мной!

В белых сонечных бликах

Искрящихся в зелени лета

В серых талых снегах, в серебристых безлунных полях...

Боль моя!От заката со мной до рассвета...

Часто я засыпаю в слезах...

Я несу за собой этот ком неслучившейся радости.

Те упрямые чувства , которым никак не понять.

Что есть люди, чи беды дораздо страшнее...

Что моя беда может и не беда вовсе...

Почему ты не хочешь посмотреть на это с другой стороны..?

Білий жайворе у полі,

Не співай мої пісні!

Не кажи мені про долю,

Ліпше шлях вкажи мені...

Укажи мені стижину

Укажи мені місця,

Де захована 

БІлий жайворе у полі,

Ти високо не кружляй

Сокіл вилетів на волю,

За тобой в зелений гай

Хто я?Розтерзана душа...

Тарасів голос каже бачу...

У вирі страх усе змішав..

Мені почулося, я плачу..

То не моя душа...

Ви кажете ворожо глядячи,

Що віра інша,  не господська ваша,

І ваших пашен не торкались ми,

І вашу долю не пізнали ми...

Ти так гадаешь?

Чи ж винна я що віра пращурів моїх інакша 

За ващі католицькі поклоніння

Чи не людина я лише тому,

Що інший вибір я ніж ви  зробила...

Що  бог на небі мій,

А ваш сидить на троні...

.

Так!Не полячка я!І ляхів не люблю,

Від той пори колі вони креваво

На мою землю руку підняли...

На те своя в поляків є держава..

Мою!Я тут живу!Мій прадід жив...

Хоча мая свобода від волі вашої далека...

Ви  кажете СРСР це сором

І хочете закрити цю сторінку,

Але мій дід так тяжко працював,

Мій дядько пав груддю під танк

Для вас відвоював

Він вашу "незалежну" Україну.

Щоб жити в ній спокійно ви могли...

Ви хочете сторінку цю закрити,

І прошлому нема вже вороття,

Та не мае той народ жити,

Який відрікаеться від свого минулого ...

Як ви принижуете себе і свою країну...

Мій дід не питав, чи ви червоні чи які,

Ч у бога віруете, чи в кого...

Так і ви не питайте у мертвого...

Так і ви не питайте у мертвих, ні у живих...

Лише вчіться, що людину судять по вчинках її.

Як не визнаете ви минулого свого, так і не бачити вам свого майбутнього...

Не бачити вам единої країни...

Не чути вам гімну, не бачити весняні прапори...

Чому ж не бачите ви, що живете у великій державі....

Ініхто вам більше не потрібен... - Тарасів голос каже...

Знову задули вітри, знову грізно, як громи виблискують залізним забралом

нащі неосвідчені душі, наші , нащі  повні ненависті думки про те, чого не хочемо зрозуміти.